Закрити
Леонид Большаков – человек с Большой буквы
24 Квітня 2015, 16:21 , Переглядів: 2452
FacebookTwitterВКонтактеLivejournal
Леонид Большаков – человек с Большой буквы Леонид Большаков – человек с Большой буквы

Черниговская земля багатая на людей, которые вошли в историю не только области и Украины, но и в мировую. Среди таких людей имя Леонида Наумовича Большакова, который родился ровно 90 лет тому назад в Щорсковском районе Черниговщины. 1 января 2014 року ему исполнилось бы 90.

Если перечислять его титулы, то это дело непростое и сразу так их не запомниш. Их много: писатель, литературовед, академик Международной академии гуманизации образования, член-корреспондент Российской академии естественных наук, заслуженный деятель науки Российской Федерации, заслуженный деятель культуры Украины, лауреат Государственной премии Украины и премии Совета министров УССР им. П.Тычины «Чувство семьи единой», директор Научно - исследовательского института им. Тараса Шевченко Оренбургского университета, почетный гражданин г.Оренбурга.

Леонид Наумович – шевченковед с мировым именем. Он белее 60 лет отдал изучению жизни и творчества классика украинской литературы, сосланного в Оренбургский край по приговору царского суда. Более 20 книг на русском и украинских языках  написал он о Шевченко. Одна из них – трехтомная «Быль о Тарасе» была удостоена высшей награды Украины – Государственной премии им. Т.Г.Шевченко.

В мировое шевченковедение вошли также его фундаментальная Оренбургская Шевченковская энциклопедия и подробный комментарий Дневника Шевченко периода его оренбургской ссылки. Ни одно имя, инициал, географическое название, упомянутые на страницах Дневника, не выпали из поля зрения исследователя, не остались без пояснения.

И невозможно не согласиться с оценкой научной и лиетратурной деятельности Леонида Наумовича, которую дал главный редактор журнала «Урал» В.Лукьянин, сказавший: «Трудов Ваших хватило бы на пять жизней».

Я не знал Леонида Наумовича лично, но вел с ним небольшую переписку. К счастью, некоторые письма из этой переписки сохранились и я хочу о них немного рассказать.

В марте 1997 года я написал Большакову Л.Н. письмо, в котором предлагал издать стихотворения о Шевченко, их у меня было уже больше 400. Здесь в Украине никто не желал их издавать. И вот 2 апреля 1997 года он мне ответил:

 «Уважаемый Владимир Константинович! Письмо Ваше дошло, предложение понятно, но все в наше время так запутано-перепутано, что каждая мелочь вырастает в большую трудность. Подарил бы Вам свою «Быль о Тарасе» в трех томах, другие издания Института Тараса Шевченко, но … могли бы Вы (или кто-то по Вашему поручению) зайти ко мне. Ни людей, ни времени для почтовой возни, увы, нет.

«Оренбургская Шевченковская энциклопедия» - на выходе (в апреле).

Книга стихов о Шевченко – дело доброе, полезное. Но если не может издать Киев…

Посылаю Вам нашу новинку, благо она помещается в конверте. Владейте. А может и черкнете о ней для какой-то из газет? В Киеве ее не видели, и не уверен, что многие увидят.

Жму руку                              Л.Большаков»

Я выполнил просьбу Леонида Наумовича и газета «Урядовий кур”єр» 12 августа 1997 года опубликовала мою небольшую заметку:

«Кавказ» із Оренбурга

Цими днями я отримав лист від Леоніда Большакова, нашого земляка, шевченкознавця, який проживає тепер в Оренбурзі. І яким було моє здивування, коли з конверта я дістав маленьку (65х90 мм) книжечку «Тарас Шевченко. «Кавказ». Здивування переросло у радість, що далеко-далеко від України пам”ятають і шанують Тараса Григоровича Шевченка. Л.Большаков є автором багатьох книжок про Кобзаря. А нещодавно з-під його пера вийшла трилогія «Быль о Тарасе».

В Оренбурзі створено Інститут Тараса Шевченка Оренбурзького державного університету, який вивчає життєвий шлях і творчість Тараса Григоровича. Тут уже підготовлена і незабаром вийде «Шевченківська енциклопедія».

Надіслана мені книжечка (її випустило  видавництво «Печатный Дом «Димур» тиражем 1000 прим.) присвячена пам”яті Віктора Поляничка, який загинув на Кавказі. До неї ввійшло 16 віршів Тараса Шевченка російською мовою. Переклади здійснив Вячеслав Шевченко, праправнук поета по його рідному братові Микиті. В.Шевченко живе в Єсентуках. Він поет, член Спілки письменників. Упорядник збірки – Леонід Наумович Большаков, якому хочеться висловити найщиріші слова подяки за ту радість, яку він нам подарував.

Володимир ПОРТЯНКО»

Сьогодні книжечка «Кавказ» знаходиться в Донецькому літературно-художньому музеї Тараса Шевченка, куди я її передав у 2002 році.

В серпні 1997 року я отримав ще один лист від Леоніда Наумовича:

«Уважаемый Владимир Константинович! Спасибо за доброе слово в «Урядовому кур»єрі». В последнее время интерес к нашей работе на Украине заметно, ощутимо упал и в этом я вижу скудоумие иных деятелей, которые во всем склонны видеть «козни неприятелей» и якобы обижены «присвоением» Шевченко («их» Шевченко) «всякими чужаками». Ну да недоумков хватало во все времена, а Шевченко был, есть и будет мировым национальным и всеславянским гением, которому жить вечно.

«Оренбургская Шевченковская Энциклопедия» вышла в свет и правительственная делегация России успела вручить ее, как подарок, Л.Д.Кучме. Стараниями посольства Украины о ней узнали в Киеве, написали в украинской печати, сказали на УТ. Но никто не спешит затребовать книгу для распространения на Украине и в украинской диаспоре. Как и ничего не сделали для распространения «Были о Тарасе», удостоенной Государственной, Национальной премии Украины. Невостребованными Украиной лежат некоторые издания Института Тараса Шевченко. Это не может не вызывать чувства недобрые.

Мне заниматься этим значит терять время, необходимое для литературной работы. И коммерция – не мое призвание, хотя и Энциклопедия, и Трилогия, и Научные записки, и Миниатюра – все это связано с вложением средств, в т.ч. авторских.

Приехал бы сюда заинтересованный посредник да и увез готовое – для Украины. Если Украине еще нужен Тарас…

Мы с Вами мало знакомы, но вдруг написал. Допекло? Жму руку. Л.Большаков.»

Це вся переписка з Леонідом Наумовичем, яка є у мене. Я зберігаю її, як пам”ять про людину з Большой букви.

А ось, що писала газета «Україна і світ сьогодні» 6-12 березня 2004 року №8 в статті «В Орську шанують пам”ять Кобзаря»:

«Як і кожен, хто приїжджає сюди з України, ми насамперед спитали у тих, хто зустрічав: «А фортеця  де? Немає фортеці. Її, як і саманові казарми, в яких відбував службу Шевченко, як і татарські будиночки «вікнами у двір», зруйнували весняні повені двох річок – Орі й Уралу. У цих місцях здавна відбували покарання засланці. І хоч назва міста походить від назви річки Орь, місцеві жителі розшифровують її по-своєму. Орськ – «особый район ссыльных каторжников». У різні епохи сюди засилали бунтарів, представників багатьох національностей, але, безумовно, найвидатнішим серед тих, кого бачило це місто, був Тарас Шевченко, - каже літературознавець Леонід Большаков, який, живучи в Орську й Оренбурзі, 60 років вивчає період перебування Шевченка на Уралі.

А почалося все у сімнадцятирічного хлопчини, евакуйованого з Чернігова до Орська, з типового для всіх приїжджаючих сюди українців запитання: «А де тут фортеця?» Саме Большаков зробив видатне відкриття – за численними уривчастими відомостями сучасників Шевченка відтворив план Орської фортеці. Тепер ми знаємо, де був плац, по якому марширував засланий поет, де розташовувалася казарма, в якій він потай писав вірші, робив олівцем замальовки, портрети своїх товаришів. Тепер на цьому місці в старовинному вцілілому купецькому особняку знаходиться музей Шевченка».

А ось як відповів Л.Большаков на питання газети «День» : «Леоніде Наумовичу, з чого розпочалася ваша дослідницька робота, яка розтяглася на 60 років?

- Почалося все з того, що в 1941 році я опинився в Орську. Маму евакуювали з Чернігова як «відповідального» працівника обласної газети «Більшовик». Я став обліковцем листів. Знаєте, скільки листів я реєстрував до війни? 150 за день. У Орську, в редакції газети працювали чернігівські знайомі. І незабаром мене зарахували на посаду випускаючого. Ще в Чернігові я почав друкуватися в газеті – замітки, вірші. Останній вірш написав 22 червня 1941 року. Війна все змінила… Більше віршів, та ще й українською мовою, я вже ніколи не писав. Свої перші доповіді про Т.Г.Шевченка зробив ще навчаючись у чернігівській середній школі. Доля закинула мене в Орськ – у цих краях пройшла солдатська служба Кобзаря. Я вирішив побільше довідатися про все, що було пов”язано з життям і творчістю Тараса Григоровича. Перше запитання, яке я поставив старожилам: «Чи збереглася фортеця?» Виявилося, що за майже сто років весняні повені зруйнували не тільки фортецю, а й казарму, де відбував свою службу Шевченко. До того часу змінився і вигляд старого міста.

Порівняно нещодавно мені пощастило відшукати в архіві план центральної частини Орської фортеці. Завдяки цьому вдалося визначити, де стояли на той час казарми та знаходився плац. Тепер на місці плацу розташоване музичне училище, на його фасаді було встановлено меморіальну дошку. А з тих місць, що пам”ятають шевченківські кроки, залишилася кам”яна дзвіниця зруйнованого храму на горі. До речі, ми з матір”ю жили в кількох кроках від дзвіниці».

Леонід Наумович Большаков помер 9 серпня 2004 року.

Газета «Оренбургский университет» свого часу писала: 

«…человек живет, пока его помнят, а Леонид Наумович оставил после себя многое: интереснейшие книги-открытия, со многими из которых, в том числе с Пушкинской, Толстовской, Шевченковской и биографическими энциклопедиями можно познакомиться на сайте библиотеки ОГУ; шевченковские музеи в Оренбурге и Орске; музей  В.Терьяна в оренбургской школе №24; праздник «Шевченковский март»; колоссальный научный архив, ожидающий исследователей и продолжателей.

Все перечисленное – залог того, что известному ученому, талантливому писателю, замечательному человеку Леониду Наумовичу Большакову суждена долгая-долгая жизнь».

Леонид Большаков:

«Мой бесконечный поиск – в истории давней и недавней, в судьбах личностей, великих и значительных (незначительные мне не встречались), в литературах разных времен и народов: от Льва Толстого до Ваана Терьяна, от Павла Пестеля до Тараса Шевченко и Муссы Джалиля».

Джерело: Острів знань
Автор: Володимир ПОРТЯНКО, заслужений працівник культури України

Дана публікація розміщена на сайті Острів знань у електроному вигляді з відома і згоди власника авторських прав на некомерційній основі та охороняється законом «Про авторське право та суміжні права». Використання даного матеріалу, публікування і републікування на інших ресурсах мережі Інтернет допускається за умови розміщення прямого активного гіперпосилання на сайт. Будь-яке комерційне використання даного тексту без відома і згоди власника авторських прав не допускається. З питань комерційного використання даного матеріалу звертайтеся за адресою admin@ostriv.in.ua

Видалити Відміна
Забанити Відміна