Колись дуже давно жив на світі один-єдиний Соловей. Як і теперішні солов'ї, відлітав він на зиму в теплі країни.

Зимували там і інші північні птахи, а співати не співали: тужили за рідною стороною. Які вже тут пісні! Тільки й чекали, коли вітер принесе звістку, що дома весна прийшла ...

Мовчав і Соловей. Тому птахи теплих країн знати не знали, що поруч з ними живе найкращий співак на світі.

Але ось подув весняний вітер. Північні птахи зграями піднялися в небо.

Полетів разом з ними додому і Соловей.

Раптом звідки не візьмись коршун. Схопив він кігтями одну птицю зі зграї, а Солов'я крилом збив.

Впав Соловей замертво на дерево. А коли прийшов до тями - побачив, що всі птахи відлетіли на Північ, а він залишився на чужій стороні один-однісінький. До того ж з перебитим крилом.

Настала ніч. Лежить Соловей. Дивиться в темне небо, а на ньому зірки, точнісінько такі, як у рідних краях.

Здалося йому, що він уже вдома, в вербовому гаю, на березі річки.

І Соловей заспівав.

Від його співу прокинулися птахи. Слухають незнайомі пісні - наслухатися не можуть.

Почув його і цар цієї країни - Дін. Покликав слуг і питає:

- Хто це так співає?

Слуги тремтять, але мовчать - не знають.

- Покликати до мене всіх мудреців! - Наказав цар.

Зібралися мудреці.

- Хто це співає? - Знову питає цар.

Мудреці мовчать - не знають.

Тут увійшов самий старий мудрець. Він відповів цареві:

- Це Соловей. Перший співак на всьому світі. Він живе на Півночі.

Цар схопився з трону.

- На Півночі? - Закричав він. - Значить, він ось-ось відлетить додому? Зараз же зловити Солов'я і принести до мене!

Слуги кинулися ловити птаха.

А Соловей все співав. Він згадував одну за одною всі пісні, що співав у рідних краях. Не бачив він, як підкралися до нього царські слуги і накинули шовкову сітку.

Принесли його до царя.

Цар Дін подивився на невелику сіру пташку й говорить:

- Хто б міг подумати, що в тебе такий голос! Залишайся назавжди в моєму царстві, і весь світ дізнається, який у мене співак з'явився!

Соловей відповів:

- Слава, цар, як вітер: прилетить і відлетить геть. А батьківщина - мати рідна. Вона дала мені життя, виростила мене, навчила співати. Як я можу від неї відмовитися?

- Проживеш і без батьківщини в веселощі та радості, - засміявся цар.

І велів він обнести свій сад залізної сіткою, щоб Соловей не міг відлетіти.

Тепер щовечора у царя Діна збиралися імениті гості. Вони змушували Солов'я співати, коли кому захочеться слухати. І пішла-понеслася про нього слава по всім заморським країнам!

Інші царі від заздрості світла невзвіделі. Кожному хотілося роздобути такого співака.

І ось одного разу до царя Діна прибули посли від царя Праха. Поставили вони перед Діном скриню, поклонилися йому і сказали:

- Вибирай, цар! Або ти візьмеш цю скриню із золотом і віддаси нам Солов'я, або цар Прах піде на тебе війною і відніме птицю силою.

Побілів від люті цар Дін, та що було робити! Цар Прах багато сильніше його. Довелося Солов'я віддати. Цар Прах прийняв співака з почестями. Каже йому:

- Я бачу, про тебе ніхто не дбав: дуже ти погано одягнений! Залишайся назавжди в моєму царстві. Буде в тебе багато золота і дорогоцінних каменів.

Соловей похитав головою і відповів:

- Навіщо мені золото, цар? Воно як вода: прийде і піде. А батьківщина - мати рідна. Вона дала мені життя, виростила мене, навчила співати. Як я можу від неї відмовитися?

Цар Прах розреготався.

- Подумаєш, батьківщина! Золоті ланцюги, кажуть, найміцніші. І не таких богатирів сковували по руках, по ногах.

Наказав цар Прах побудувати для Солов'я палац, дав йому слуг. Птицю одягли в княжий одяг. Кожну пір'їнку на хвості прикрасили самоцвітами. Якби північні птахи побачили Солов'я тепер - ні за що б не впізнали його!

І пішов у палаці царя Праха щовечора бенкет горою. Солов'я змушували співати без перепочинку. І він співав і співав. Адже від пісень про рідну землю у нього крила ставали все міцніше!

Нарешті настав день, коли вони зовсім зміцніли. Скинув Соловей князівський одягу, обтрусив самоцвіти і полетів до рідного краю. А назустріч йому летить зграя північних птахів! Виявляється, вдома-то вже зима наступає!

Довелося Солов'ю повернутися в свій золотий палац. На цей раз прожив він у ньому недовго.

Злісний і хитрий цар Хап вирішив у що б то не стало роздобути Солов'я. Зібрав він силу-силенну війська і рушив на царя Праха.

Сам з'явився до нього в палац і говорить:

- Здрастуй, Прах! Я все чекав, коли ти здогадаєшся подарувати мені Солов'я, та не дочекався. Поспішай це зробити зараз. Або я від твого царства каменя на камені не залишу!

Довелося віддати Солов'я.

Новий господар наказав посадити його в простору золоту клітку. Вдень і вночі стража невсипущо стерегла птицю.

Хап ніколи не запрошував гостей. Він один слухав солов'їні пісні. І сталося диво.

Цар завжди був злим і кровожерливим. Тільки й думав про війни та страти, про страти та війни. А тут ніби забув про них. Став сумним та замисленим.

Прийшла пора, і північні птахи знову рушили в далеку дорогу.

Соловей метушився у своїй клітці, а цар Хап вмовляв його:

- Навіщо тобі батьківщина, Соловейко? Адже тут ти станеш моїм спадкоємцем – володарем половини світла! - І негайно наказав зібрати народ, щоб оголосити йому свою волю. Взяв він птаха в руки і вийшов з ним на ганок.

Але Соловей вирвався з рук, піднявся в небо і полетів наздоганяти північних птахів.

Кажуть, цар Хап тут і помер.

А Соловей повернувся в свій рідний вербовий гай на березі річки. І тепер там співає від зорі до зорі. Кожен, хто хоче, може його послухати.