Закрити
Сім Катерин. Казка четверта. Чому вовки виють на місяць
14 Листопада 2012, 13:02 , Переглядів: 3094
FacebookTwitterLivejournal
Сім Катерин. Казка четверта. Чому вовки виють на місяць Фото: http://www.rulit.net Сім Катерин. Казка четверта. Чому вовки виють на місяць

Всі сестри були старанними і працелюбні. Але Катюшенька завжди, бувало, перша сяде за роботу, остання встане. І казки вона складала тільки про рукодільниць. Ось одну з них вона цареві і розповіла.

Мирно і щасливо жив лісник Степан зі своєю дружиною Степанидою. Засмучувалися вони тільки про одне - діток у них не було.

Але ні Степан, ні Степанида про це ніколи ні слова, ніби кожен з них про дітей давним-давно і думати забув.

Іноді, бувало, Степанида вийде вночі на ганочок, посидить, позітхає та ще Місяцю поскаржиться:

- Місяць, Місяць, нічне ти наше сонечко! Дивлюся я на твоїх дочок, зірочок, і заздрю. Скільки їх там у тебе - не перерахувати! Хоч би нам одну подарував - пошкодував б нас...

А прийде в хату як ні в чому не бувало! Якщо Степан що помітить, запитає:

- Ти що, Степанідушка, ніяк плакала? Уж не захворіла чи що?

Степанида поспішить відповісти:

- Що ти, що ти, Стьопа! Просто смітинка в око потрапила. Тепер все вже й пройшло.

Степан теж потихеньку від Степаниди про дітей горював.

Траплялося, побачить мисливця, запитає, чи немає де сироти, взяв би його замість сина. Та про сиріт ніхто не чував, а своїх дітей хто чужим людям віддасть?

Ось Місяць над Степанидою і зглянувся.

Покликав він до себе саму молодшу дочку Алуну і каже їй:

- Ти у мене працьовита і слухняна. Хочу тебе для доброї справи на землю послати. Будеш жити замість доньки у лісника і лісничиха.

Підслухали цю розмову інші дочки Місяця - Улуна та Елуна. Закричали:

- Ми теж хочемо на землю! Набридло нам тут. Все одне і те ж: з нудьги померти можна!

- Куди вже вам! - Сердито каже Місяць. - Ви обидві ледачі та неслухняні. Кому такі потрібні?

Образилися сестри і вирішили втекти потай.

Місяць спустився зовсім низько, торкнувся землі одним своїм рогом. Став з донькою прощатися.

Сестри тим часом швиденько зістрибнули, та так тихо, що Місяць цього не помітив.

Подав він Алуні маленький кошик для рукоділля та сказав:

- Тут, Алуна, голки, шпильки та ножиці. Як з ними поводитися - тебе на землі навчать. Бережи цей кошик. Він допоможе в біді. Прощай, доню, і будь щаслива!

Подякувала Алуна свого батька, обняла його і зістрибнула на землю. Йде лісовою стежкою, а Місяць їй шлях висвітлює, щоб не боязко було. Підійшла Алуна до хатинки лісника, сіла на ганок і стала чекати, коли Степан зі Степанидою прокинуться. Раптом чує поруч голоси своїх сестер:

- Алуна! Ми теж тут. Тільки батькові про це ні слова! Лісничихи скажемо, що Місяць нас трьох прислав.

Алуна не встигла відповісти, як двері відчинилися. Степанида вийшла на ганок.

- Матушка! - Закричали в два голоси Улуна та Елуна. - Нас Місяць прислав. До тебе в доньки.

Зраділа Степанида. Повела їх чоловікові показувати.

- Дивись-но, Стьопа, - каже, - яких славних дочок нам Місяць подарував. Три доньки-три помічниці. Таке щастя хіба що уві сні присниться!

Степан теж був радий-радешенек. Ану ти, три доньки відразу! І які доньки - одна інший красивіше!

Цілий тиждень Степан і Степанида від радості ніг під собою не чули, не знали, куди посадити своїх ненаглядних дочок, якими стравами їх пригощати.

Старші сестри швидко звикли до такого поводження, стали навіть покрикувати. У будинку тепер тільки й чулося: «Подай! Принеси! Прибери! .. »

Алуна ж ходила за Степанидою і все питала:

- Чим тобі допомогти, матушка? Як це, як то робиться?

Скоро Алуна так навчилася вести господарство, ніби вона на землі народилася, з дитинства все знала.

Похвалила її Степанида:

- Та ти тепер, доню, краще мене все вмієш!

Тоді Алуна подала їй кошик, що з собою принесла, і сказала:

- Ні, не все ще. Я ж не знаю, що з нитками та голками робити.

Степанида навчила Алуну шити, вишивати, плести мережива - всі візерунки, які сама знала.

Тепер кожен день Алуна плела то фіранки на вікна, то скатертину, то вишивала батькові святкову сорочку. Так їй це сподобалося, що вона і сестрам, бувало, не раз казала:

- Сестрички! Давайте я і вас навчу!

- Ось ще! - Відмахувалися ті. - Дуже треба спину гнути!

І йшли з дому геть.

Цілий день по лісу тинялися, насіння клацали, позіхали від нудьги або дрімали в затінку під берізками. Тільки й бачили їх в будинку, коли вони за стіл сідали або коли спати укладалися.

Не один раз Степан зі Степанидою намагалися їх розуму наставити, та у відповідь грубощів наслухаються - тільки й усього!

- Самі, - кажуть, - ви нас у батька випросили, ось і годуйте тепер. А в робітниці ми до вас не наймалися.

І знову в ліс підуть, горіхи та насіння лузати.

Одного разу лежать вони на галявині і, як завжди, одна одній скаржаться.

- Ах, сестрице, набридли мені вічні докори! - Говорить Елуна. - І чому нас заміж ніхто не візьме? Я б з радістю за кого завгодно пішла, хоч за павука ...

Тільки вона це сказала, а павук тут як тут. Повис на павутинці перед її носом і говорить:

- А ось і я! Раз ти згодна - зараз же і весілля зіграємо. Будеш у мене жити, як цариця: в шовковій сітці цілий день качатися, солодкий медок попивати. Нехай всі твоєю красою милуються, мені, твоєму чоловікові, заздрять!

- Я згодна, - відповіла Елуна. - А як же ти, сестрице?

Тут із кущів вибігла зграя вовків. Величезний вовк підбіг до Улуни й говорить:

- У-у-у-луна! Я прийшов до тебе свататися. Чи не станеш моєю дружиною і вовчою королевою? Бачиш, скільки у мене слуг? Всіма будеш розпоряджатися, всім наказувати. Погоджуйся! Разом з твоєю сестрою і весілля зіграємо.

- Згодна! - Відповіла Улуна.

Поглянули сестри одна на одну і засміялися.

- Ну, сестро, - говорить Елуна, - як ми славно влаштувалися!

- Так, - погодилася з нею Улуна. - Будемо своїми будинками жити. Один до одного ходити в гості.

Про сестру та про своїх прийомних батьків вони й не згадали.

А Степан зі Степанидою занепокоїлися, заснути не могли, пішли вночі їх розшукувати.

Біжить їм назустріч лисиця, запитує:

- Дочок своїх шукаєте? Так у них весілля! Елуна виходить заміж за павука, Улуна - за сірого вовка. Що ж вони на весілля-то вас не запросили? Хі-хі-хі!..

І зникла руда. Тільки її й бачили!

Поплакали в будинку лісник з лісничихою, погорювали. Та що тут поробиш!

* * *

Ось одного разу сидить Алуна біля ганку, мережива плете і співає потихеньку.

Раптом з лісу виходить незнайома людина. Дивиться на неї і своїм очам не вірить.

- Ось чудеса! - говорить. - Покликали мене коней підкувати. А що тут з'явилася така красуня, ніхто й словом не обмовився. Хто ти, дівчино? Як накажеш тебе звати величати?

- Мене звати Алуна. Я - прийомна дочка лісника і лісничихи. А ти хто будеш? Як тебе звати? - запитує Алуна.

- Звати мене Антоном, - каже гість. - Майстер я на всі руки.

Тут господарі вибігли, запросили Антона в хату.

Пригощають його, а він з дочки очей не зводить. Та й вона крадькома на нього поглядає.

Поклонився гість ліснику і лісничихи і каже:

- Сподобалась мені ваша донька. Віддайте її мені в дружини!

Степанида руками розвела, а Степан відповів:

- Серце в тебе добре і руки - золоті, я знаю. Але вирішувати не нам. Питай дочку.

Алуна подала руку Антону і сказала:

- Я згодна.

Розцілував Антон свою наречену, подякував лісника з лісничихою. Потім підкував коней - і швидше додому - обрадувати доброю звісткою батька з матір'ю.

Слідом за ним і Степан зі Степанидою відправилися в місто, за весільними покупками.

Залишилася Алуна одна. Сіла біля відкритого вікна і взялася плести для себе мереживну весільну фату.

Тут згадала вона про сестер і засмутилася. Якось, думає, вони живуть?

* * *

Але по правді кажучи, на перших порах старшим сестрам жилося непогано. Павук для дружини цілими днями тягав запашний мед, а вовк смажив на багатті зайців та куріпок. Але скоро чоловікам це набридло.

- Ось що, голубонько, - сказав дружині павук. - Звикай моєї їжею харчуватися - мошками та мухами...

Вовку теж остогидло біля багаття сидіти, шкуру від вогню берегти. І він запропонував дружині:

- У-у-улуна! Будеш їсти зі мною разом. Що я, то й ти ...

Погарячкували обидві сестри, пофиркали, поплакали навіть, але довелося погодитися. Не вмирати ж з голоду!

Скоро сестри забули свої колишні звички і їли зі своїми чоловіками за одним столом.

І стали вони все більше і більше схожим на них, поки нарешті не перетворилися одна в павучиху, інша - в вовчицю.

Так і жили вони поживали. Ходили в гості один до одного. Хвалили своїх чоловіків.

Так би й далі було, якби балакуча сорока не принесла їм новини.

- Сестрички! Хочу вас обрадувати! - Заскрекотала вона. - Ваша Алуна теж збирається заміж. За коваля Антона. І красень ж він, кажуть, яких світ не бачив.

Каже Елуна сестрі:

- Що ж це таке робиться-то на світі? Ми, старші, виходь заміж за павука та за вовка, а наймолодша - за красеня коваля?

- Не бувати цьому! Підшукаємо їй іншого нареченого. Ще не вистачало, щоб вона перед нами ніс задирала! - Прогарчала Улуна.

Елуна тут же запропонувала:

- Та що шукати? Я знаю: Філін по ній сохне. Давай видамо за нього. Ми - старші. Вона повинна нас слухатися.

Покликали Філіна.

- Хо-хо-хо! Та я б з радістю одружився на вашій сестрі, - вигукнув Філін, - тільки чи піде вона за мене?

- А не піде, так силою примусимо! - Сказали сестри. - Готуйся, Філін, до весілля! Зараз зберемо вовків і павуків, підемо разом з тобою наречену сватати...

* * *

І ось рушили до будинку лісника вовки і павуки.

Філін сів на підвіконня, біля якого плела мереживо Алуна, і зашепотів:

- Алуна, виходь за мене заміж! Будеш жити у мене, як лісова цариця.

- Спасибі за честь, Філін, але ти спізнився. Я вже засватана, - відповіла Алуна. - А чи не знаєш ти, де мої сестри?

Тут павучиха стрибнула до неї на руку:

- Здрастуй, сестро! Це я - Елуна. Послухай, Філін - наречений хоч куди! Відкривай двері - будемо весілля грати. Он скільки гостей до тебе зібралося!

Алуна скинула зі своєї руки павучиха.

- Не вірю я, щоб ти була моєю сестрою!

Розлютилася павучиха, наказала чоловікові:

- Вели павукам зв'язати грубіянку!

Визирнула Алуна у вікно, а там вовчиця стоїть, на неї очі втупила і гарчить:

- Це я - твоя сестра Улуна. Або ти зараз же з Філіном весілля зіграєш, або прощайся з життям!

- Ні, ні! Ні за що на світі! - Закричала Алуна.

- Тоді нарікай на себе, - прогарчала вовчиця. - Чоловіче, нехай вовки віднесуть гордячку в ліс!

Зраділи вовки, з усіх ніг кинулися до будинку.

Хотіла Алуна вікно зачинити, але куди там! Тьма-тьмуща павуків кинулися на неї і ну її в'язати, обплутувати липкою павутиною.

Чує Алуна, що вовки біля дверей зубами клацають, зрозуміла, що смерть до неї прийшла, а допомоги чекати нізвідки. Тут глянула вона на свій кошик для рукоділля, згадала слова батька-Місяця і говорить:

- Кошику, якщо можеш, поможи мені!

Тієї ж миті кошик відкрився. Вискочили з нього голки, шпильки та ножиці. У кожного за спиною ціле військо стоїть.

Кинулися голки і шпильки на павуків і ну їх колоти!

Всіх до одного перекололи.

Ножиці розрізали павутину, що обплутала Алуну, і у вікно стрибнули - помчали проти вовків битися: стригти їм хвости та вуха.

Злякалися вовки, ледве ноги винесли.

Зраділа Алуна, що врятувалася від такої біди.

Не забула подякувати кошик для рукоділля. А тої стоїть собі, не ворухнеться! Ніби він тут ні до чого!

На інший ранок Степан зі Степанидою повернулися. За ними Антон з батьком і матір'ю приїхав, та ще гостей прихопив.

Розповіла Алуна їм про все. Запитує нареченого:

- Може, ти тепер від мене відступишся?

Антон надів їй на палець каблучку і сказав:

- Не для того я ні світ ні зоря сюди примчав, весілля квапив. Ніколи я від тебе не відступлюсь! А Місяцю за подарунок - наш земний уклін! Тепер ти не його донька, а Степана і Степаниди. І звати тебе станемо, як на землі заведено - Оленою.

І пішов тут пир горою. Всі раділи. Тільки зла вовчиця в лісі не раділа. Заздрість гризла її серце. Не витерпіла, побігла Місяцю на свою долю жалітися.

У-у-у! - Завила вона, щоб батько почув її ім'я, зрозумів, хто кличе. Але так і не змогла його вимовити. А Місяць Улуну не пізнав.

І тепер, за старою звичкою, вовки на місяць виють.

Про Оленку ж добра слава залишилася. Її ім'я по світу гуляє. Багато так своїх дочок звати.

Джерело: http://www.rulit.net
Автор: Тринова Елена Степановна "Кружевные сказки". (Переклад - Острів знань)