Закрити
Ліричні вірші Марійки Підгірянки (Ч.2)
07 Липня 2012, 00:14 , Переглядів: 10141
FacebookTwitterLivejournal
Ліричні вірші Марійки Підгірянки (Ч.2) Фото: tormak-biblioteka5.blogspot.com Ліричні вірші Марійки Підгірянки (Ч.2)

Співаночки, загадки, вірші, казки та п'єси поетеси допомагають маленьким школярам пізнавати світ через красу рідного краю.

Хвиля  

Хвиля мінлива,
                   Як доля —
В сонці зваблива,
                   Як доля —
В холодах темна
                   Як доля —
В плесах таємна
                   Як доля —
На вирах рвуча
                   Як доля —
І неминуча
                   Як доля.

Сніжок трясе
 
Ой, сніжок трясе
Вільно, вільно —
Засипає все
Густо, рівно.
Порівняв горби
З долинами —
Зрівняє карби
Межи нами.
 
Ой, сніжок трясе
Біло, біло —
Присипає все,
Що боліло…
Мече, мов в піну
Літ скрижалі:
За ранню вину
Й пізні жалі.
 
Ой, сніжок трясе
Срібно-сніжно, —
Пригортає все
М’яко, ніжно.
Що зійшло в любові,
В труді, в крові
Тулить в смути дні
До обнови.
 
Ой, сніжок трясе…

Осінній ранок  

По гаю походжаю,
Кружляють скрізь листки,
Килимами вкривають
Доріжки і стежки.
 
І мрії мої ранні
Схилились в самоті
На скатерті багряні
Й килими золоті.
 
І кряче чорний ворон
В осінній тишині,
І вітер непоборний
Копотить в тумані
 
Відгонить мрії ранні
І рве на клапоті
Всі скатерті багряні
Й килими золоті.
 
Десь моя мрія плаче,
Слізок не витира;
Десь чорний ворон кряче,
Мов глумиться: кра-кра!
 
І думи розповиті
Скиглять у сірій млі
На чорній, неукритій,
Промокнутій землі.
 
Зов

Простір зове — я слухаю,
Простір зове — я лину.
В крутіж пливку, розбурхану
Мене взяв як пилину.
 
Не лічу хвиль, не бачу меж,
Не тямлю на літа,
Як ти мене так обіймеш,
Земле моя свята.
 
Втону в твій чар — пугар без дна,
Втулюсь у збіжжя лан,
Наче краплиночка дрібна
В безмежний океан.
 
За мною жаль, за мною біль,
За мною все життя —
Притулюся до рідних піль
Щаслива, як дитя.

На моїй стежечці

На моїй стежечці ранки й вечори,
Блакить унизу, блакить угорі,
Перлові досвітки, заходи, як мідь,
Шляхи незмірені — їдь, човнику, їдь!

Сонце заходить, зоря вирина.
Золоті гомони, срібна тишина,
Мріє за мраками, мережиться синь,
Надить, принаджує — линь, човнику, линь!

Падають зорі, зорі золоті
Капають сльози потай в самоті,
Рине із серця пісенька сумна,
На моїй стежечці лиш я та вона.

Чорне – білим

І
Кряче ворон, крилом крає
Блакитну світиль.
Рідне поле укриває
Море білих хвиль.
І безмежне, і безкрає
Котиться до ніг.
...............................
Чорний ворон, крилом крає
Чорним білий сніг.
 

ІІ
А вже стала пригодонька
Чи в лад, чи не в лад,
Закохалася зимонька
В кучерявий сад.
Полюбила, накупила
Пухових кирей,
Кучерики прикрасила
В блискучий іней.
 
Сни криштальні, сни пропащі, —
Нові дні ідуть…
Ой, вже треба ліпшій, кращій
Залишати путь.
...............................
 
І шепоче зима стиха
В вишневім саду:
Ой, не згадуй, милий, лихом,
Коли відійду.

Гомін

Ходив гомін у літі
Стежечками пільними,
Дзвонив гомін у житі
Дзвіночками дрібними.
Дзвенів гомін в леліях,
Бринів гомін в струмочках,
І шуміла надія
В молоденьких листочках,
Що промовляться слова,
Проспіваються пісні
І сповняться мрії
Всі.

Все ж листки ті зотлілі
З вітром кануть та кануть,
Заспівають в могилі
Всю надію весняну…
Непромовлені слова,
Непроспівані пісні,
Несповнені мрії
Всі.

Зима наступає  

Сіре небо, сіро-біла
низина —
Все кругом заворожила
тишина.
Сіра мла понависала
з верхів гір,
Біла ніч заколисала
весь простір.

Дзвіночки дзвонять дрібно

Дзвіночки дзвонять дрібно,
Дзвіночки при санках —
Як біло, як біло-срібно
Прослався рівний шлях.
 
Саночки линуть сміло,
У птаха взяли лет,
Як біло, біло-срібно
Блищить зими намет.
 
Гей, міниться перлисто
Між вербоньками путь;
Як чисто, хрустально чисто
Ллєсь воздух в мою грудь!
 
Інеєм трусить сніжно
На очі на чоло;
Як ніжно, безмежно ніжно
Цілунком обняло.
 
Садочки мов леліють,
Мов сиплять вишні цвіт;
Я лину в білу мрію,
У казки срібний світ.

Моя земелько

Моя земленько ти ріднесенька,
як твій чар описати?
Не затихла ще моя пісенька,
Щоб про тебе співати.
Ніч невидная, ніч тихесенька,
Але сон не приходить.
 
Моя земелько ти ріднесенька
Святе моє кохання,
Для тебе було перша пісенька,
Тобі буде й остання.

Маленькі наші ноги

Маленькі наші ноги
Та знають свою путь.
На службу Україні,
Як виростуть підуть.
 
Маленькі наші руки,
Та кріпнуть і ростуть.
На службу Україні
Всю працю віддадуть.
 
Дитячі в нас сердечка
Та щире в них чуття.
Любити Україну
Будуть ціле життя.

Українка я маленька
 
Українка я маленька
Українці батько й ненька
І сестричка, братик милий
На вкраїні народились.
 
Не забуду я ніколи
Знак мій – тризуб в синім полі
Україна – край мій рідний,
Що був славний і свобідний.
 
А як буду вже велика,
Не злякаюсь труду, лиха
Буду братам помагати
Слави й долі добувати.
 
А тепер я вчитись буду
Тої праці того труду
Щоб пішла скрізь добра слава
Що я Українка жвава.
 
Гей гуртуймось та лучімся
Українські діти!
Зранку, змалку вже учімся
Для вкраїни жити!

Джерело: Острів знань

Дана публікація розміщена на сайті Острів знань у електроному вигляді з відома і згоди власника авторських прав на некомерційній основі та охороняється законом «Про авторське право та суміжні права». Використання даного матеріалу, публікування і републікування на інших ресурсах мережі Інтернет допускається за умови розміщення прямого активного гіперпосилання на сайт. Будь-яке комерційне використання даного тексту без відома і згоди власника авторських прав не допускається. З питань комерційного використання даного матеріалу звертайтеся за адресою admin@ostriv.in.ua

Видалити Відміна
Забанити Відміна