Закрити
Ліричні вірші Марійки Підгірянки (Ч.1)
06 Липня 2012, 02:46 , Переглядів: 12269
FacebookTwitterLivejournal
Ліричні вірші Марійки Підгірянки (Ч.1)  Фото: tormak-biblioteka5.blogspot.com Ліричні вірші Марійки Підгірянки (Ч.1)

Співаночки, загадки, вірші, казки та п'єси поетеси допомагають маленьким школярам пізнавати світ через красу рідного краю.

Плине життя

Плине життя і плине
                    мов по воді.
Відпливли вже від мене
                   дні молоді.
Коли я в ніч темнісеньку
                   у сяйві мрій
Співала першу пісеньку
                  Землі своїй.
І серце обгортає
                  Туга тяжка,
Що пісня допливає
                 До бережка…
Де свою тугу діти,
                  Сховать мені?
Та он там зірка світить
                 У далині…
Даруй же мені зірочко
                  Дружбу свою
І світле кинь проміннячко
                  На путь мою…
Світельця розсій в ранній
                 Райдузі снів
На дні мої останні
                 Й останній спів.

Вставай, народе (На чужий мотив)  

Вставай, мій люде! Час настав
Прапор взнести побідний,
Вперед, вперед! Ряди постав,
Будь предків своїх гідний!
Хоч воріг там і воріг тут
Перемагають, давлять-
Ряди стрілецькі йдуть та йдуть.
Житє за волю ставлять.
 
Помагай-біг! Народе мій.
Молоді пишний цвіте,
Святую честь, визвольний бій
У жертву, в дар несіте!
Всі внуки ми одних дідів,
Усі ми сестри й братя,
Най вчує світ наш дивний спів
І давнєє завзяття!
 
Дівчата-дома не тужіть,
Будьте мов любків мечі.
Кінчати діло поможіть,
Під тягар ставте плечі.
Січовий давний дзвін гуде:
Пора в ряди ставати.
Помагай-біг! Народ мій йде
Воленьку добувати.

Калина  

Колишися, калинонько, колишися,
Зеленими листочками розпишися.
Сонячними променями розмалюйся,
З дужим вітром буйнесеньким розцілуйся.
А ще й срібною росою вмийся чисто,
Надінь свої ягідочки, як намисто.
Буде тобі, калинонько, дуже радо,
Коли глянеш в чисту річку - у свічадо.

Марш українських дітей  

Гей, гуртуймось та лучімся,
Українські діти!
Зранку, змалку вже учімся
Для Вкраїни жити.
 
Поставаймо пара в пару
У громаду бучну,
Затягнімо аж під хмару
Співаночку звучну.
 
Нехай вчує ненька мила
Й наші рідні поля,
Що росте в них наша сила,
А з силою-доля!

Українка я маленька
 
Українка я маленька
Українці батько й ненька
І сестричка, братик милий
На вкраїні народились.
 
Не забуду я ніколи
Знак мій – тризуб в синім полі
Україна – край мій рідний,
Що був славний і свобідний.
 
А як буду вже велика,
Не злякаюсь труду, лиха
Буду братам помагати
Слави й долі добувати.
 
А тепер я вчитись буду
Тої праці того труду
Щоб пішла скрізь добра слава
Що я Українка жвава.
 
Гей гуртуймось та лучімся
Українські діти!
Зранку, змалку вже учімся
Для вкраїни жити!

Осінній настрій

За селом, селом, в полі чистому
З гучним гомоном граки граються.
На дубочкові, на безлистому
З чорним вороном розмовляються.
 
За селом, селом, в полі чистому,
Сірі сумерки пливуть з мряками.
На дубочкові, на безлистому
Чорні ворони вснули з граками.
 
За селом, селом, в полі чистому
Чиясь ватерка закурилася.
На дубочкові, на безлистому
Чиясь думонька зажурилася.

В такі хвилі

Вже кінця добіга
Життя зхмарене
І беззвучно рида

Серце зранене.
Ще збира серед нив

Чуття бодреє
Щоб ніхто не зранив

Серце гордеє.
 Щоб ніхто не почув

Мого стогону,
Щоб мій спів не загув

Серед гомону.
Не шукаю в імлі

Сяйва зірочки,
Пригорнусь до землі

До матіночки.
Тисне щось під грудьми

Тремтить серденько,
Ох, прийми, обійми

Рідна земленько!
Ох прийми, не лиши

В ту хвилиночку,
Пригорни, вколиши,
Як дитиночку!

Сніг порошить
 
Сніг порошить в тихі ночі,
Сніг цілує мої вії,
Може, то лиш давні мрії,
Такі білі і дівочі,
Що цілують мої очі
Чаром давніх літ…
 
Сніг пилинок сипле рої,
Дрібні зорі, срібні перли —
Може, то лиш слова твої,
Що невимовлені вмерли…
Може то лиш слова твої
Сріблять мені світ.
 
Сніг нечутні несе звуки
На зоряних арфах грані —
Може, се лиш твої руки,
Такі м’які і кохані
Скрань мою пестять…
 
Сніг тремтячи снує струї
Такі легкі, такі ніжні —
Може, то лиш поцілуї,
Що змінились в платки сніжні,
Може, твої поцілуї
В повітрі тремтять.

Безсонна ніч  

Нічка стука до вікон,
Нічка кличе тихий сон.
Може вснути мені вдасться
І присниться давне щастя,
Може прийде сон
До моїх вікон.
 
Щастя було і минуло,
І минуло мов не було,
Мов невловний звук.
Немов відгук із мрій світу
За всю тугу, за всі літа
Тільки потиск рук,
Один потиск рук.
 
Та не було б щастя того
Хоч так мало, хоч недовго
Хоч поплило в даль,
Була б юність як у хмарах
Була б старість як в примарах
Було б серцю жаль,
Було б серцю жаль.

Коломийка  

Та як собі заспіваю
На лані в долині —
Піде голос по-під колос
Між дзвіночки сині.
 
А я вложу в ті дзвіночки
Свої співаночки,
Щоби мені задзвонили,
На всі голосочки.
 
Щоби мені задзвонили,
Щоби процвітали,
Щоби мені, як ті пташки
В гаю щебетали.
 
Щоби квітки процвітали,
Пташки щебетали,
Щоби мені юні літа
Мої нагадали.

Осінні дні  

Які прозорі далі
В осінні дні ясні!
Які яскраві далії,
І роси як кришталі,
І сяйва як у сні.
 
Та хмарки в’ються мутно,
І пташечки не чуть;
Без пташечки так смутно…
І тільки ледь-ледь чутно
В’ялі листки падуть.
 
І тільки десь з віддалі
Доходить лісу шум;
А попри айстри й далії
Осінні линуть жалі,
Осінній бродить сум.

Видалити Відміна
Забанити Відміна