Логін або e-mail:
Пароль: Я забув пароль
До 20-річчя чорнобильської катастрофи
Стоїш у місті:
Де ж всі люди?
Безлюдно й порожньо усюди…Навколо – тіні
стін будівель,
покинутих, забутих крівель.Зайдеш в квартиру –
тони пилу
накрили кинуті як-небудь речі…Душа відчує тиху муку,
безмежний біль,
безслівну жаху руку,що душить шию,
палить мозок,
і завдає усім поразок.Що ж сталося тоді?
Яка причина?
І чи можливо, щоб одна людинасвідомо випустила смерть,
фізично болісні страждання,
що як тортур гниле знущання?!Година ночі, двадцять три хвилини і сорок рокових секунд.
Двадцять шостий квітневий подих.
І раптом – вибух!Всі служби, що у той момент
були присутні в епіцентрі, -
такії ж люди, також смертні –прийняли перший залп на себе,
свідомо віддали життя
в пекельних муках, в небуття.І ті хвилини,
в ті години,
безжальне полум’я і пил,
а там навколо – стільки сіл!..
…І річка Прип’ять постраждала…
…І хто побачив той вогонь,
тепер не бачить більш нічого.Вода і вітер,
сонце світло –
все радіацію несло!
І небезпеки чорне тло
над світом лезо простягло.“Та що ж таке?” –
питають люди.
“Нічого”, - кажуть їм усюди.А через тридцять п’ять годин
(хтось був розумним “там” один)
евакуацію почали.
Людей без відома погнали
на всі вокзали, що були…А потім – йоду препарати,
каліцтво і тварин, й людей,
мутація рослин, а з ними – різних ідейпо те як запобігти горю…
…І побудова саркофагу,
цементного міцного стягу,що усе рівно розпадеться,
бо час над ним уже сміється:
під блоком тріщина в землі.Можливість вибуху вже знову
торкнула нашу з вами мову,
тому потрібен новий щит,щоб катастрофі запобігти,
а час біжить і буде бігти.
А ми все боремось зі звіром,
із тим невидимим, жахливим,що – скрізь, навколо
й навіть більше,
бо буде “нам” від нього гірше.Стоїш у місті:
Де ж всі люди?
Безлюдно й порожньо усюди…Навколо – тіні
стін будівель,
покинутих, забутих крівель.Зайдеш в квартиру –
тони пилу
накрили кинуті як-небудь речі…Душа відчує тиху муку,
безмежний біль,
безслівну жаху руку,що душить шию,
палить мозок,
і завдає усім поразок.Вісімдесят шостий рік –
це наша травма,
спільна травма…