Закрити
Гімн російській душі зазвучав українською
11 Квітня 2010, 00:00 , Переглядів: 2266
FacebookTwitterLivejournal
Гімн російській душі зазвучав українською Фото: http://www.chtivo.ru/ Фото О. Шевнін

Скандальний і сповідальний твір Віктора Єрофєєва "Енциклопедія російської душі" вийшов українською мовою. Автор разом з перекладачем Василем Шклярем і видавцем Михайлом Слабошпицьким презентували цю книжку в прямому ефірі українського радіо.

Мати "щасливе сталінське дитинство" – і в шкільні роки опинитися в культурних колах Парижа, бути сином радянського дипломата – і стати дисидентом, укладачем славнозвісного альманаха "Метрополь", писати про найпотаємніші переживання від імені жінки – і розповідати про найглибші таємниці чоловічої природи… Це все про нього – видатного російського письменника Віктора ЄРОФЄЄВА, лауреата премії імені Володимира Набокова, автора бестселерів "Російська красуня", "Чоловіки", "Хороший Сталін", що вийшли друком багатьма мовами. Нещодавно класик знову заговорив українською, розкриваючи "Енциклопедію російської душі". Заговорив голосом нашого письменника Василя ШКЛЯРА, який переклав цей сповідальний і водночас скандальний твір. Його видавець, відомий літературний критик і радіоведучий Михайло СЛАБОШПИЦЬКИЙ вітав обох митців у концертному залі радіо "Культура". Тож Віктор Єрофєєв зустрівся з шанувальниками й колегами, поспілкувався в прямому ефірі з багатьма слухачами.

Представляючи гостя і його "Енциклопедію російської душі", Михайло Федотович сказав:

– Це несподівана книжка, книжка-сенсація, книжка пронизливої національної самокритики. Але, читаючи її, я думав не лише про росіян, а й про нас. Чим далі вчитуєшся – тим краще розумієш: на жаль, тут описано багато й наших рис.

Актуальність твору для української аудиторії відзначив і Віктор Єрофєєв, зауваживши, що наші народи і схожі, і самобутні. Проте автор дошкульних рядків про росіян як тип людей, до яких "не прилипає виховання", у відповідь господарю вечора наголосив:

– Це не самокритика – це гімн російській душі. Я писав цю книжку з великою любов’ю до Росії. Розкриваючи її, люди сміються, плачуть, люблять, обурюються й ненавидять. Звісно, не все, що думаємо про батьківщину, ми висловлюємо вголос. Мабуть, єдине, що я зробив – відкрив публіці свої особисті переживання.

Тому Віктор Володимирович порадив читати цей твір "в інтимному місці, краще за все в ліжку, роздягнувшись хоча б до халата", щоб ніщо не заважало "зазирнути в себе й зрозуміти, хто ми такі". А приглядатися до життя майбутній письменник почав ще в юності, коли в Парижі до його батька, радника з культури Радянського посольства у Франції, часто заходили видатні особистості – Пабло Пікассо, Ів Монтан і Луї Арагон. Тому після повернення на батьківщину, маючи можливість порівнювати, молодий Єрофєєв зрозумів, в якому обмані живуть його співвітчизники.

– Саме Франція розкрила мені очі на радянську дійсність. До речі, сучасний письменник, має бути людиною двох або кількох культур. Бо коли дивишся у дзеркало однієї культури – ти бачиш лише її етнографічні, ментальні, філософські й національні особливості. А коли дивишся в дзеркала, як мінімум, двох культур, то розумієш: те, що здавалося тобі важливим в одній культурі, незначне – в іншій. Те, що в одній культурі було пафосним – в іншій виглядає потворно. Тоді ти усвідомлюєш, що знаходишся між двох дзеркал, які створюють нескінченний простір. І в ньому краще бачиш людську природу, яка може мінятися залежно від національних, політичних та інших обставин у різних країнах. Але сутність її глибоко прихована. І ти маєш її відкрити. В цьому й сенс письменства.

Згадуючи молодість, Віктор Єрофеєєв розповів, як наважився відкрито виступи в проти цензури:

– Я жив у будинку навпроти кладовища, і щодня в мої вікна ринула похоронна шопенівська музика. Тоді я й придумав концепцію альманаха, який мав похоронити офіційну радянську літературу, – зізнався письменник.

Невдовзі він втілив у життя свою ідею опублікувати заборонені владою твори, коли в доленосному 1979 році разом з групою письменників – Василем Аксьоновим, Андрієм Бітовим, Фазилем Іскандером і Євгеном Поповим – уклав альманах "Метрополь", який вийшов у "самвидаві" і "як маленька атомна бомба підірвав радянську літературу".

В результаті Єрофєєва виключили зі Спілки письменників СРСР і протягом наступних восьми років не друкували, а його батька – на той час посла у Відні – звільнили з роботи й повернули на батьківщину.

– Це була гарна школа життя, коли ти розумієш: або пишеш далі, або здаєшся. Я не здався – зробив висновок Віктор Олександрович і додав: – А щодо батька, то він після "Метрополя" жодного разу мене не критикував. Будучи сталіністом, навіть працюючи особистим перекладачем вождя, він зміг залишитися порядною людиною. Про це я й написав у книжці "Хороший Сталін".

До речі, роман видано українською мовою. Та, звісно, цього вечора гість докладніше говорив про переклад "Енциклопедії російської душі":

– Я з трепетом взявся за український варіант. І мені здалося, що деякі місця в ньому звучать краще, ніж в оригіналі. Такий твір може перекласти лише гарний письменник. Тому я вдячний Василю Шкляру за цю роботу. Адже перекладач – це важка професія, яка вимагає натхнення невідкладно.

У відповідь український письменник наголосив, що в його доробку перекладів немає посередніх чи просто талановитих текстів. Лише – найкращі:

– Цей переклад мені дався з величезним задоволенням, тому що одна річ коли просто читаєш книжку, і зовсім інша – коли перекладаєш, переймаєшся написаним. І вона вже стає твоєю. Тож я радий, що поріднився нею з Віктором Єрофєєвим.

І справді, переклад вимагав великої майстерності, бо кожен рядок "Енциклопедії російської душі" написаний в художньому стилі. До того ж твір має дещо розмиту, "примхливу" форму, через яку його іноді називають романом-есе. Така нетрадиційна манера викладу лише підкреслює зміст, адже, описуючи своїх співвітчизників, автор несподівано констатує: "російська людина – безформна".

Неважко повірити, що після таких фраз на письменника обрушився шквал крити з боку націоналістів. Його звинуватили в русофобстві й навіть викликали до суду. А в тім, з войовничим нерозумінням автор зіштовхувався постійно. Скажімо, після виходу "Руської красуні" йому закидали женоненависництво, а після роману "Чоловіки" – нелюбов до чоловіків… Однак минає час – і зростає кількість шанувальників літератора. А все тому, що Єрофєєв не визнає шаблонів і в кожному своєму творі неупереджено, глибоко розмірковує про все, що його цікавить – будь то людські стосунки, політичні інтриги або риси народної ментальності.

– Коли як митець розглядаєш певний предмет, то, природно, бачиш слабкі сторони, – зазначив Віктор Олександрович. – І маєш про це сказати, щоб люди дістали щеплення здоров’я й сили. Справжні письменники можуть говорити різкі й болючі речі, але вони допомагають лікувати наші рани.

Джерело: Острів знань
Автор: Олексій ШЕВНІН

Дана публікація розміщена на сайті Острів знань у електроному вигляді з відома і згоди власника авторських прав на некомерційній основі та охороняється законом «Про авторське право та суміжні права». Використання даного матеріалу, публікування і републікування на інших ресурсах мережі Інтернет допускається за умови розміщення прямого активного гіперпосилання на сайт. Будь-яке комерційне використання даного тексту без відома і згоди власника авторських прав не допускається. З питань комерційного використання даного матеріалу звертайтеся за адресою admin@ostriv.in.ua

Видалити Відміна
Забанити Відміна