Закрити
Муки любові
07 Квітня 2009, 00:00 , Переглядів: 3995
FacebookTwitterLivejournal
Муки любові Проба пера

Вобше-то я хароша дєвочка й ніколи б на таке не пошла, но тут прочитала про конкурс і рішила написать історію своєї большої і очень трагічної любві.

Був у нашому класі мальчик Вовочка – маленький такий, стєрвознєнький, ботанив так, шо аж шкварчало, но порядочний, алгебру давав списувать. Так ось, це сцикля пронюхало, шо мої предки звалили на три дні й ми в суботу ввечері будем у мене на хаті бухать. І приперлось воно, маленьке й стєрвознєньке, до мене, но з ким...

Стоїть собі рядом із нашим страшненьким Вовочкою такий собі Віталік Козловський (не Козловський, канєшно же, но похожий жутко) й улибається, й так улибається, шо просто одірви та викинь. Я обалдєла. А Козловський знов улибається й каже мені: "Я Миша". Й мені стало так пріятно на душі, но це був тільки початок. Хлопці нанесли бухла, а закусювати нічим, но ми не унивали й веселилися чим бог послав.

А потім мені стало так погано-о-о – танці, бухло, море впечатлєній, і Козловський такий впечатлітєльний, так мене обіймав у мєдляках... Я пішла в спальню. Лягла на широку пружинисту родітєльску кровать, розкинула всі свої руки-ноги й троха задрімала. А тут двері – рип-рип! Дивлюся – Миша суне, Козловський которий. І  знов улибається. Сів він на широку пружинисту родітєльску кровать, а потім ліг. Рядом зі мною. Ну ви канєшно же могли хтозна шо подумати, но... Як я уже казала, дєвочка я хароша. Миша полежав-полежав і запропонував мені встрічатися. Ну я і согласилась.

І така в нас була любов – з пєрвого взгляда. Всі нам завідовали. Я так його любила, і він мене канєшно тоже дуже любив, і встрічалися ми вже дуже довго – почті два тижні... Но судьба не дрімала. Пішли ми якось із Мишою на дискотеку. Тільки я зайшла до клубу – а там Бред Піт! Ну не Бред Піт, но похожий жутко. Сімпатічний! З чолочкою. Но тут же Миша зі мною, нада з ним танцювати. А Бред Піт дивиться з куточка, чолочкою помахує, а в мене серце так і скаче. Но нарешті пішов Миша покурить. А Бред Піт уже біля мене. Я йому чолочку підняла – а під нею глазки зелені! Я обалдєла. Но не дуже, бо прийшов Миша. Покурив, значить.

Но я же страдаю! Не можу з Мишою цілуватися. Танцювать не можу, все про Бреда думаю. І питаю стиха у подружок, чи не знають вони, як Бреда звати. А подружки в мене – супер! Все знають. І сказали, шо Бреда зовуть Серьожа. Серьожа – яке романтичне ім’я! І прийшла я з дискотеки додому вже влюбльонна.

А на Мишу мені й дивитися тошно. І все плачу, плачу, плачу... Но Миша ж тоже не дурак. "Хто падлєц?" – питає. А я плачу, мовчу, бо шо як Миша моєму коханому чолочку розквасить, здоровий бугай все таки, а Серьожа такий нєжний, як цвіточок... "Нєужелі Вовочка?" – позеленів Миша. Я з радості закивала. І так кивала, шо оце як пишу, й досі голова розкалується.

Приходить назавтра Вовочка в школу ніжно-синій. Увесь у фінгалах. Хлопці його обступили, роздивляються, як на медосмотрі. Та це в мене, каже Вовочка, асфальтова болєзнь. І на мене дивиться. Хлопці теж на мене подивилися. "Невже це Надька зробила?" – питає Саньок і чолочкою помахує. А я дивлюсь на ту чолочку й глазам не вірю – та це ж вилитий Бред Піт, то єсть Серьожа!

Я підійшла до Санька й тихо питаю, чи нема в нього часом брата-близнюка. Не може ж Саша буть Серьожою, це ісключено! Развє могла я обознаться? Ну ладно, я сліпа буваю, но подружки! Це ж всевидящий глаз і всеслишаще ухо! Не могли вони нашого Сашуню, якого ми всі знаємо з пельонок, то єсть із памперсів, назвати Серьожою! Значить, є в нього брат-близнюк, як у серіалах показують. А Саньок вже кулаки стискає, вогнем дише й каже: "Ну, батя, я тобі покажу, сякий-такий!" (він канєшно не сказав сякий-такий, це я од себе, но то шо він сказав я не знаю як пишеться).

Сіла я за парту і заплакала. Мало того шо не знаю, в кого влюбльонна – в Санька чи в Серьожу! Мало того шо не знаю, чи Саньок це Серьожа, чи Саньок це Саньок! Мало того шо Мишу розлюбила! Мало того шо Вовочка весь побитий, покалічений, бєднєнький, хоть і стєрвознєнький! Так ше й сім’ю розбила, сина з батьком посварила! Не зря мені старший брат казав, шо я наче стихійне бедствіє...

Автор: Надя СЕМЕНЮК, 15 років.
Видалити Відміна
Забанити Відміна