Закрити
Урок
31 Березня 2009, 00:00 , Переглядів: 2674
FacebookTwitterLivejournal
Урок Урок

Олексій, як завжди, нудьгував.За вікном стояла сонячна погода, а він мусив скніти за партою, вдаючи, що уважно слухає чергову розповідь учительки про славетного українського поета – того, котрий кріпак, художник...

Олексій, як завжди, нудьгував. За вікном стояла сонячна погода, а він мусив скніти за партою, вдаючи, що уважно слухає чергову розповідь учительки про славетного українського поета – того, котрий кріпак, художник, несправедливо відправлений у заслання жорстоким царем, великий кобзар, борець за свободу українського народу і т. д. Портрет цього поета, який старанно вишила вчителька трудового навчання, висів над дошкою, і хлопцеві чомусь здавалося, що той поет так само нудьгує, як і він. От Василеві було значно легше, бо ж він відмінник. Йому не так важко сидіти за партою рівно й дивитися на вчительку з захопленим обличчям, уважно слухаючи кожне її слово. Катруся з Іринкою гортали під партою журнал, Ліна замріяно дивилась у вікно, а Ігор із Кірою грали в морський бій. Інші учні просто дрімали, навіть не намагаючись імітувати увагу.

– Хто сьогодні готовий розповідати вірш? – поцікавилася вчителька, аби пожвавити атмосферу в класі, й для більшої переконливості потягнулася до журналу.

Учні зразу сполошилися. Високо піднесену руку Василя було проігноровано. Це означало, що сьогодні Марія Іванівна не в гуморі.

– Короленко? – мовила вона з відчутною питальною інтонацією, так наче все відбувалось на добровільній основі.

Ігор із нещасним обличчям підвівся, чи то жалкуючи, що перервано гру, чи то через те, що знову отримає двійку.

– Я не вивчив… – у його голосі вчувалася благальна інтонація.

Але розчулити Марію Іванівну було не так просто.

– Знаєте, в чому найбільша проблема нашого народу? – видно було, що в учительки сьогодні особливо ліричний настрій. – У тому, що одні страждали й гинули по тюрмах, відвойовуючи свободу і щасливе майбутнє для своїх нащадків, а ті невдячні нащадки навіть не бажають про них пам’ятати. А знаєте, як…

Тут учителька почала розповідати про іншого славетного українського поета – того, що каменяр, борець за свободу українського народу і т. д. Його портрет (щоправда, намальований) висів на стіні праворуч.

Марія Іванівна поставила Ігореві двійку, і той сів, радий, що дістав змогу повернутися до морського бою. Але йому знову не пощастило: наступною жертвою вчителька обрала Кіру, яка полишила гру з не меншим сумом, ніж її партнер. На превелике здивування Марії Іванівни, вірш вона вивчила, але продекламувала його так швидко й невиразно (певно, прагнучи швидше повернутися до гри), що навіть Олексієві стало трохи ніяково перед поетом, чий портрет висів над дошкою. Вчителька, видно, цілком поділяла його думку, бо знову взялася розповідати найпохмуріші біографії багатостраждальних українських поетів. Цього разу йшлося про славетну поетку – ту, що з дитинства була хвора, але замість того щоб плакати, сміялася, була борцем за свободу українського народу і т. д.

Її портрет теж був присутній у класі, але висів на задній стіні. Можливо, тому, що з якихось причин не піднявся в літературній ієрархії до почесного місця над дошкою.

Кіра сіла на місце, відбувшись задовільним балом. Якимось шостим чуттям, у котре загалом не дуже й вірив, Олексій відчув, що зараз викличуть його. І не помилився. Вірша він вивчив, але погано, тому так часто збивався і плутав слова, що вчителька його урвала, мабуть, не в силі витримати такого знущання з великої поезії. Тут Марія Іванівна пригадала ще одного славетного українського поета – того, який був засланий на Сибір, де й помер у нелюдських умовах "радянських курортів", пишучи свої поезії на колимськім морозі, теж борець за свободу українського народу і т. д. Його портрета в класі не було. Мабуть, тому, що інтер’єр тут не змінювався з тих самих радянських часів.

Олексій стояв нерухомо, чекаючи присуду вчительки, й раптом гостро як ніколи відчув абсурдність і недоречність того, що відбувалося. Поет на вишитому портреті дивився на нього приязно й сумно, з якоюсь незбагненною мудрістю, що світилася в глибині його очей. І Олексій стояв зачарований, прагнучи здогадатися, що таке важливе ховається за цим поглядом.

– Знаєте, в чому найбільша проблема нашого народу? – знову запитала вчителька.

– В тому, що нам так подобається бути нещасними й усіма гнаними, що ми жадаємо про те ніколи не забувати? – поцікавився Олексій, тепер уже впевнений, що двійки йому не уникнути.

Автор: Тетяна КІЛЬЧУК
Видалити Відміна
Забанити Відміна