Закрити
Герман і "Герич"
04 Березня 2009, 00:00 , Переглядів: 2606
FacebookTwitterLivejournal
Герман і Герман і "Герич"

На своєму новенькому велику Герман розсікав по місту вже третій тиждень...

На своєму новенькому велику Герман розсікав по місту вже третій тиждень. Велик таки був жирний! Ручна зварка, практично вічна гума, зібраний у Німеччині. Це тобі не "Україна" чи "Орльонок". І навіть не китайське паливо, придбане десь на базарі в Хмельницькому. Цей велосипед куплено за скажені гроші в дорогезному магазині спорядження для екстремального відпочинку. Герман задоволено вискочив на високий бордюр. Треба буде з’їздити до батька, показати йому кілька прикольних фінтів. Він оцінить. Мабуть, і сам покататися схоче, він у Германа прогресивний.

А от велосипед купив не він, а Олег, мамин теперішній чоловік. Мама з Германовим татом розлучилася два роки тому. Вже кілька місяців із ними живе Олег. Взагалі-то, він наче нормальний: любить подорожувати, ще з дитинства збирає моделі пожежних машинок. О!.. Їх у нього стільки! Коли до них переїжджав, привіз у двадцяти п’яти коробках із-під взуття. Мама побачила, зітхнула і повиймала з серванта свої улюблені сервізи, щоб звільнити місце для пожежного автопарку. Любов…

Олег наче й з Германом подружитися хоче: на риболовлю кликав, на моторному човні кататись. Але Герман добре знає, що почім: його на такі штуки не купиш. Оце тільки з великом поступився. Олег його привіз, поставив у коридорі й гукає:

– Геро, ходи сюди.

А Герман сидить у кімнаті, вухом не веде. От іще вигадав, Герою його називати! Так тільки батькам можна.

– Германе, – розгублено заглядає в кімнату Олег. – Іди сюди.

Куди вже його далі принижувати – треба йти. А там – такий красень! Велосипед, про який і мріяти не доводилось. Але Германа просто так не візьмеш: від велика він, звісно, не відмовився, та в подяках не розсипався, процідив під носа "пасіба" й потяг залізного коня на вулицю.

Чесно: ну звір, а не велик. На ньому такі фінти можна викидати! А зовні – простий, сіренький, грубі шви від зварювання (а в цьому ж і клас!). Тільки люди, які на великах розуміються, зможуть адекватно зацінити.

От Танюха, Германова сусідка, одразу побачила, що це за кінь. У неї на дорогі речі нюх. Вийшла на вулицю, спинилась, очі примружила й каже:

– Ну, Германе, твоя лайба тисячі чотири коштує.

Танюха подобається Германові давно, та він ніяк до неї не зважується підійти. Хоча тато казав: "Не розпускай соплі! Зберися, ти ж мужик: іди й заговори з нею!" Тато в Германа найкращий друг, вони з ним усім діляться. Пацани, Германові приятелі, заздрять, у них батьки – звичайнісінькі нуднуваті дядечки. Прикро тільки, що живе тато окремо, в іншому кінці міста, але він – супер! З ним і про "Формулу-1" можна потеревенити, і про дівчат. Герман любить сидіти з ним на кухні, смоктати пиво з коричневих пляшок і думати про життя. Мама за такі посиденьки завжди свариться. Жінка! Хіба вона що розуміє!

У них із татом навіть свої чоловічі секрети є. Тільки так, нікому… Кілька місяців тому татко дав Германові покурити травички. Спочатку Гера подумав, що це прикол, перевірка якась, але тато таки не жартував. Він сказав:

– Тю, Геро, не знав, що ти такий закомплексований. Це ж травичка! Божественний фіміам! У деяких країнах її навіть офіційно курити можна. Ти ж сам знаєш, що від неї нічого не буде, не підсядеш. Та ну тебе, не хочеш – не треба…

От хто ще може похвалитися, що з батьком бавився ґанджубасом?!

Звісно, ніхто про це не знає. І Танюха теж. Навіщо воно їй? Вона така прикольна, стильна, ґламурна фіфа. Щиро кажучи, то вона не на Германа, а на його велик запала. Батько якось сказав: "Усі жінки чи на велики, чи на машини кидаються. Користуйся цим, поки можеш". І Герман користувався. Вже тиждень як вони з Танюхою начебто разом, нічого надто близького, але… Щовечора їздять за місто, Герман там усілякі фінти на велі виробляє, а Танька дивиться і плеще в долоні.

Вона така… Дещо дивна. На всіх цих фірмах, марках, брендах поведена. Знає, коли в якому магазині розпродаж, у кого дисконтну картку можна стрельнути, які колготи модні в цьому році. Така вона. Грошей, у принципі, малувато, але вона завжди така розфуфирена!

Якось вийшла Танюха до Германа в новій кофті. Простенька така, сіра, ніде ні "Бенетон", ні "Ґуччі" не написано. Герман аж здивувався, а тоді побачив: із-під комірця ззаду етикетка вилізла, на якій скромненько так написано "Найк". Герман Танюсі сказав, вона почервоніла, але етикетку сховала всередину. А потім знову непомітно витягла. Герман давай знову поправляти, але коли зачарована етикетка з’явилася знову, він зрозумів, що Танюха ту лейбу світить навмисне, інакше світ не дізнається, що вона одягнута в "Найк". Хай цінують її бездоганний смак!

Дивна така, в самої грошей – ні копійки (на піцу в школі немає), а вона в "Дольче-Ґаббану" вбирається. В неї подруга є, яка пару років тому виїхала до Штатів, а тепер сюди повертається на канікули. То вона з України в Америку мало не гола летить: Танюха в неї всеньке шмаття повипрошує. А та мовчки дає; може, й везе сюди, знаючи, що назад йому повернутися не судилося. Жаліє Танюху, чи що…

Татко, коли вони востаннє пиво пили, сказав: "Ганчір’я! Та баби тільки про колготи й думають…" І спересердя дістав із заначки ґанджу. Мабуть, він на маму й досі сердиться.

А мама що? В неї тільки Олег у голові. Відтоді, як вони з’їхалися, її від щастя просто розпирає: літає по квартирі, мов метелик. А Олег знай підлизується до Германа: то DVD подивитися кличе, то в "Контра-страйк" пошпіляти. А Германові байдуже, йому новий тато не потрібен, у нього тато вже є.

Тільки не бачились вони вже тижнів зо два. Тому Герман і вирішив у гості поїхати, а заразом і Танюху показати – познайомити їх. Тато в Германа нормальний, таку дівчину оцінить.

Сьогодні Танюха була особливо гарна: в зелених бриджах "Терра Нова", які вона випросила в американської подруги, і в білосніжній футболці з написом на грудях "Адідас", яку вона видерла ще бознаде.

Дівчина трохи соромилась із батьком Германа знайомитися, бо надто вже це на щось офіційне скидалось, але до обмальованого ліфта усе ж зайшла і навіть у квартиру сама подзвонила.

Вийшла Любця, татова теперішня пасія. Він про неї говорити не любить, зніяковіло опускає очі й чомусь тужливо каже: "Любця, Любця… Вона баришня така… Ти, Геро, колись зрозумієш".

Підсвідомо Герман здогадувався, яка "така баришня" Любця. Завжди підтягнута, наманікюрена-напахчена, любить усе яскраве й коротке. Завжди фарбується червоногарячою помадою, і та завжди чомусь вилазить за краєчки губів. Цікаво, чи буває такий момент, коли Любчин макіяж іще нормальний? Любця – товариська дама, любить приймати гостей, у них із татом постійно хтось є. "Не квартира, а прохідний двір!" – сказала б мама. Мабуть, це хтось із Любчиних дружків навчив батька так хвацько розтирати коноплю. За травичку вона їх із татом ніколи не сварить, тільки наказує, щоб вони добре квартиру провітрювали. Така вона, може, надто розкута, чи що... Танюха теж досить розкута, але до Германового тата йти соромиться, знає, що він її оцінюватиме. Мабуть, тому вона сьогодні така шикарна.

Любця відчинила двері і, примружившись, прудко обдивилася Танюху з ніг до голови.

Дивилася коротко, якихось півсекунди, але в її погляді виразно читалося, що таких гарненьких дівчат у свою квартиру вона воліла б не пускати. Про всяк випадок.

– Заходь, Геро, – якось понуро запросила вона.

Герман із Танюхою прилаштували велик у коридорчику, зайшли.

– Там він, – чомусь раптом схлипнула Любця. – Подивіться, до чого ви догралися.

Зайшли до кімнати. Скрізь валявся одяг, килим зібганий, крісла й диван зсунуті зі своїх місць, там, де мав би стояти телевізор, чорніла порожня полиця.

Тато сидів на підлозі. Сірі кола під очима, жовтава шкіра – йому явно було зле. Очі його бігали по кімнаті, а губи нервово тремтіли. Незважаючи на спекотну днину, тато був у теплому плетеному светрі. Він подивився на Германа, ковзнув поглядом по Танюсі й утупився в Любцю.

– Дай мені грошей... – сказав.

– Ну й дурень! – чомусь ревнула на Германа Любця і вийшла з кімнати.

Герман поплівся за нею.

 – Твій татусь – наркоман, – уже там сказала батькова пасія. – Я не про травичку кажу. Він із неї тільки починав.

Уже кілька місяців як Германів тато підсів на героїн. Він устиг винести з дому всі гроші та цінні речі, напозичався у знайомих і набрав наркотиків у борг.

– А вчора він продав за сто гривень телевізор, на який я збирала гроші два роки!.. Я так! Більше! Не можу! – закінчила Любця й істерично схлипнула.

Германові здалося, що за останній час вона каже ці слова не вперше. Така от вона баришня. Зібралася піти від татка вже сьогодні. В кутку стояли спаковані валізи, полиці були порожні.

У коридорі голосно грюкнули двері.

– О! Повіявся! – гарикнула Любця в коридор. – Утік!

Татка в кімнаті не було. Він з’явився рівно за п’ятнадцять хвилин із дурнувато-щасливим виразом на обличчі.

– О, Геро… – тільки й зміг прошепотіти-простогнати.

І більше не сказав жодного слова, сів на кухні, втупився в холодильник і став усміхатися комусь невидимому.

– Ну його й розібрало, – зауважила Любця. – Що він іще виніс? Я ж наче все цінне забрала… – Про гроші вона вміла думати в будь-якій форс-мажорній ситуації.

"От тобі й ґанджа…" – подумав Герман, і йому гостро запекло в серці. Танюха стояла поруч, мовчки витріщаючись на його батька.

– Ходімо! – зрештою смикнула вона Геру за рукав.

Герман дивився на батька, який блаженно усміхався в порожнечу, на Любцю, яка, дивлячись у маленьке люстерко, тремтячою рукою фарбувала губи (помада, як завжди, розмазалась і вилізла за межі губ), на Танюху, що роздивлялася носи своїх (напевне, "найків" чи "адідасів") кросовок.

– Ходім! – сказав і потяг Танюху в коридор.

На що тато зумів виміняти дозу, зрозуміли за мить. Германів новий велик, його залізний кінь, його суперовий байк зник, лишивши в коридорі слід від колеса. Герман стояв ошелешений. Танюха мало не розкрила шоковано рота, але це не пасувало б до її ґламурного вбрання, – вона тільки ефектно прикусила губку.

Вийшли на вулицю, сіли під під’їздом на бордюр, відвернулися, коли повз них на високих товстих підборах продибала Любця з валізами в обох руках.

– І що ти робитимеш? – першою озвалася Танюха.

– Ну… – мовив Герман. – Хлопці казали, що за містом є пустинь, де живе один монах. Він начебто вміє алкоголізм відмолювати… Чи як це правильно назвати. Може, він і за наркоманів береться…

– Та нє, я не про батька, я про велик.

Герман здивовано глянув на Танюху. Вона уважно подивилась йому в очі, тоді мовчки звелась, обтрусила свої зелені террановівські бриджі й пішла на найближчий тролейбус.

Джерело: журнал "Однокласник", №3, 2009
Автор: Леся КРАСУН
Обговорення (2)
Дарина Мурмуєнко 05 Березня 2009, 14:20
Мені сподобалося оповідання - гостро і несподівано
~Nik@~ 24 Серпня 2009, 13:38
Мені сподобалося оповідання - гостро і несподівано


Так, справді.
Видалити Відміна
Забанити Відміна