Закрити
Інтермедія
27 Січня 2009, 00:00 , Переглядів: 2396
FacebookTwitterLivejournal
Інтермедія Інтермедія

Я їх не розумію… Ніскілечки… То вони кліпають, лупають очима, крутять хвостами, наче пави, усміхаються, пускають бісики чи як там це називається, коротше – займаються подібною бурдою.

Частина перша. "Ох, ці дівчата!" (Монолог ображеного)

 Я їх не розумію… Ніскілечки… То вони кліпають, лупають очима, крутять хвостами, наче пави, усміхаються, пускають бісики чи як там це називається, коротше – займаються подібною бурдою. А то просто так, знічев’я, жартують з іншими хлопцями…

Друзі називається! Знаєте, куди б я послав таких друзів? Не скажу… Цензура… Терпіти не можу цих кокеток! Там тю-тю-му-тю, тут лю-лю-сю-сю… Кінця й краю цьому не видно! То Вона дивиться на мене своїми баньками лупатими… чи той… величезними блискучими незрозумілого, щораз іншого кольору… гарними, чорт забирай, оченятами! Усміхається…

Чи то мені так здається, чи то Вона справді усміхається до мене якось по-особливому? Жартує, кокетка, підсміюється! А то як гляне – і ламаєш собі голову, що Вона собі думає, що там у Неї в тій милій голівці… А хай йому чорт, Вона зі мною по-дівчачому, то і я з Нею… по-дівчачому! Хай побачить… хто кого… Що мені, дівок мало?

Білявки, брюнетки, шатенки, руді, суміш незрозуміло-різноманітних кольорів… На будь-який смак! Дашка, Машка, Ася, Валя… Йоли-пали! Яка, власне, різниця? Еники-беники їли вареники… Хай буде за алфавітом: Альона – намбер ван, як кажуть сери американці. Кицюню! Киць-киць… Іди до мене, моя хороша! "Ну ти й гарна сьогодні, Альонко! А яка в тебе… гм-гм… червона помада! А які панчохи! В дірочки… Мабуть, для вентиляції… Клаптик тканини на стегнах теж нічого… Що? А-а, то спідничка. Нова? Та ти що? Де-де, в наймоднішому журналі бачила? Та що ти ка-жеш, невже в Дашки такої немає? Але, їй-богу, гарні ноженята!" Альона – розтанула! Треться, мурчить, як та кицька навесні… Вже підсунула свою вогку долоню, моститься поближче… Бере мене під руку, наче леді…

Оглядаюся… Де ж Вона? Ага! Он-он-ондечки! "То що ти там казала про Дашку?" – питаю. Альона заторохтіла, як той зайчик із реклами, що на батарейках… Підходимо ближче, стаємо недалечко від…Кокетки. Зачіска в Неї нова, чи що? Ну, привіт… Ніби вже бачились… Ого! Що це за погляд був такий? Стережися, хлопче! А-а-а… Зітхаю полегшено, майже блаженно: той погляд не для мене – для Альони, чи то пак, радше для Альониних панчіх і клаптика-спіднички.

Мабуть, не тільки в Дашки такої бракує… Зараз Вона мою даму просто спалить своїми очиськами. "Ну, Альосю, куди йдемо?" – розтягую речення, смакуючи кожне слово та Її злість. Ревнує, отже, лю… Ні! Для цього ще треба кілька нових спідничок із жур-налу. А може, все-таки лю?.. Ох, ці дівчата, хто їх збагне?

Частина друга. "Всі хлопці однакові!" (Монолог Кокетки)

Нітрохи їх не розумію, цих хлопців! Просто тобі інопланетяни якісь! Ходиш довкіл нього, походжаєш, наче пава, на височенних підборах, таких, що аж пальці скручує… Зачіски, манікюри, косметика – все для них! А вони… Одне слово, невдячні! Модні міні-спідниці, більшого міні просто нікуди! Панчохи най-най-най! А вії!

Чи я коли фарбувала їх так ретельно? Кожну війку, щоб підкручувались… Луп-луп – у дзеркалі дівчина-цукерочка! Красуня – пальчики оближеш! А воно… Невдячний! Дурень! Лопух звичайний! Кактус без голочок! Ехіноцереус гребінчастий! Товчеться на місці, як той довбень у ступі! Аж плакати часом хочеться.

Чи то вони всі такі загальмовані, чи то я западаю винятково на тугодумів? Ні, хай що кажіть, а дівчата таки розумніші за тих йолопів! Навіть у газетах пишуть, що ми на цілих два роки випереджаємо в розвитку своїх однолітків-хлопців. Та будь-яка дівчина з півслова зрозуміє, що подобається певному суб’єкту протилежної статі! А погляди, усмішки, жартики – то ж теж усе для них, йолопів! Що ж, доведеться переходити до плану Бе.

Контрнаступ. Операція… яка різниця? Ревнощі – суперштука, коли хлопець довго не розуміє натяків. О! Василь! Чи, може, Богдан? Ні, все-таки Олег. "Олеже!" – кличу неголосно, так, щоб тільки двоє почуло – "Отой" і Олег. Що це в нього за вусики страшні? Фі! Терпіти не можу курців і неголених! Але куди дінешся, коли план Бе під загрозою? Причалюю. Привіт, як ся маєш, як здоров’я, як навчання, брати-сестри, коти-собаки, сусіди… продавці в магазині… таргани на поличках? Добре? Щоб ти сказився, такий нудний, мов черв’як при дорозі! Хоч би пожартував разочок! Мені ж треба сміятись, і то щонайгучніше, бо ж Він прислухається! Жартуй, Олеже! От пощастило: здається, цей також йолоп і тугодум! Ну чисто тобі інопланетянин! Гаразд, не пнися, сама якось пожартую, сама й посміюся… Не звикати…

Як на зло, жодного анекдота не пригадаю! Хоч записуй. О, згадала! Олег же від якоїсь там попсової групи аж казиться. Руки… гості… смеші… коріння… віа… гри… рефлекси… вроджені, набуті, умовні – чистісінька біологія. Точно! "Біологія" – пісня так називається. Нічого собі пісенька, мабуть. Та що ти кажеш? Група розпадається… Ой-йой, яке ж горенько! Що ж тепер НАША російська попса робитиме? Слухай, мені тепер не заснути… Цить, іде! Що?! Ідуть?.. Що це за фарбована дівуля в дірявих панчохах? Спідниця, мабуть, із "секонду"… А ще вище нічого не хочеш показати, гадюко! Щоб у тебе туш потекла, щоб ти помаду вдома забула! Макіяж чудовий… як на Мериліна Менсона! Ну куди ти лаписька свої тулиш? Руки забери, коза! Ноги криві… Привіт-привіт – Йому, а тебе я взагалі вперше бачу (молися, щоб востаннє, бо я за себе не відповідаю!). Недарма люди кажуть, що жінки дурні! Ти в мене побачиш, які вони бувають! Скажені! І Він побачить… А вона! У-у-у, гадюка! Куди ти тулишся, Олеже? Я ж сказала, мені ніколи! Та відчепися ти зі своєю "Віагрою"! Збоченець! Ходім! Нічого-нічого… Тепер я точно не засну! Ох, ці хлопці, всі ви однакові!

Автор: Ольга КУПРІЯН, журнал "Однокласник"
Видалити Відміна
Забанити Відміна