Сонячна розмова

Світлана народилася в Миколаївській області. У 1986 році родина переїхала в село Волошинівку Баришівського району, що на Київщині. Дівчинка закінчила Волошинівську середню школу за 5 років, а у 2007 році вступила до Відкритого Міжнародного університету розвитку людини "Україна" на факультет філології та масових комунікацій, кафедра видавничої справи та редагування на заочну форму навчання.

Так сталося, що з народження Світлана не може ходити - пересувається на інвалідному візку. Отож, коли навчалася в школі, вчителі приходили до дому. З 1996 року Світлана - учасниця обласного та всеукраїнського фестивалю творчості дітей-інвалідів "Повір у себе". Фестиваль став стартовим майданчиком для неї. Приміром, під час фестивалів вона почала писати вірші (1997 р.), займатися бісероплетінням (1998 р.) та грою на гітарі, а також - написанням власних пісень (2004 р.)

Пише Світлана і прозу та сценарії до вистав. Сценарії почала писати після співпраці з громадською організацією "Школа рівних можливостей", зокрема - після участі у виставах Гендерного інтерактивного театру, одна з вистав якого - "У пошуках синього птаха" за твором Ф. Метерлінка "Синій птах", в якій вона грала царицю Флору - природу, скалічену людьми (тобто - страждаючу через погану екологічну ситуацію у світі).

Одного дня захопилася Світлана бісероплетінням. Виріб за виробом і - здивувала рідних і друзів своїми неповторними роботами. Не випадково їй запропонували вести гурток у школі-інтернаті, що знаходиться в одному з сіл Баришівського району.

Крім гуртка, а вони з матусею (вона донечку в усьому підтримує й допомагає) створили маленький театр, в якому грали вихованці школи. Поставили виставу "Знайди мене, мамо!". Сценарій та одну з пісень написала сама Світлана.

У рамках фестивалю "Повір у себе" вийшли дві книжечки віршів Світлани Патри "У снах все буває не так, як в житті" та "Сонячна молитва".

На моє прохання Світлана Патра надіслала кілька своїх фотографій, віршів, пісень та оповідань.

Після спілкування з Світланою, у кімнаті стало сонячно і світло - ніби промінчик пригорнувся до щоки й прошепотів: "Життя прекрасне - лише збагни!"

Людмила ЧЕЧЕЛЬ, керівник відділення МАЛіЖ у м. Києві

Світлана ПАТРА

Люблю життя

Люблю життя таким, як воно є,
Яким його мені Всевишній дарував,
Хоч іноді воно жорстоко б'є
Йому я вдячна за святий цей дар.
Люблю його і в щастя дні погожі
І в дні зневіри, суму і жалю,
І навіть, коли жити вже не можу
Я щиро кожну мить його люблю.
Один лиш раз живу я в цьому світі
Люблю своє життя таким, як є.
Я вдячна Богу за всі дні прожиті,
Люблю життя я, бо воно моє.

Я не сама

Я в цьому світі зовсім не сама,
Зі мною поруч з рання й до темна
Три подруги - Надія, Віра і Любов,
Мене зігріє їхніх душ тепло.
Я вірю в долю, щастя і у себе,
Допоки ясне сонце сяє в небі,
Допоки будуть море і земля,
Без Віри вже не зможу жити я.
Коли, здавалося б, розбиті усі мрії,
Мене рятує знов сестра - Надія.
Показує дорогу в майбуття,
Крізь терни повертає до життя.
Крізь бурі та розлючені моря
Любов у серці сяє, мов зоря,
Що світить в небі з ночі до світання

Моя Любов це мрії, сподівання

Я буду в цьому світі не сама,
Бо ви зі мною зрання й до темна.
Мене вже гріє ваших душ тепло,
Три подруги - Надія, Віра і Любов

Казка

Напиши мені казку, просила я вітер,
Кольорову, яскраву із чарівних літер,
Посміхалася весело, щиро йому,
Та ніхто не озвався до мене чомусь.
Напиши мені казку, попросила я сонце,
Що дивилось промінням у моє віконце,
Та сонце сховалось за хмару за мить,
Ні слова не каже мені, лиш мовчить.
Напиши мені казку, я місяць просила,
Коли зорі шатром темна ніч простелила,
Довго - довго дивилася я у вікно,
Та ні слова ніхто не сказав все одно.
Напиши мені казку, тебе я прошу
Та ні слова не кажеш мені ти. Чому?
Напишіть хоч хто небуть, прошу! Все дарма…
Всі мовчать… Ну, гаразд. Напишу я сама.

Не вірю!

Ти кажеш, що кохання - сон,
Що тане у повітрі,
Ти кажеш, згубний це полон,
А я тобі не вірю!
Не віриш у кохання ти,
Мене не помічаєш,
Проводиш ночі в самоті
І щастя не шукаєш.
А я не можу так, як ти,
забути свої мрії,
А я не хочу так, як ти,
Вік жити в безнадії!
Скажи мені, що я тобі
Потрібна, як повітря.
Що я найкраща на землі
І я тобі повірю!